Інтерв'ю Народного депутата України І.М.Салія
програмі "Автограф"

Я ВВАЖАЮ, ЩО НАЙКРАЩА МОЯ РИСА - ЦЕ ЗДАТНІСТЬ НЕ ЗДАВАТИСЯ
ТА ВМІННЯ ПІДНЯТИСЬ ВІД БОРДЮРУ 

Місце народження Село Іржевець Ічнянського району Чернігівської області.
Освіта Вища. Політехнічний існтитут.
Походження Із селян.
Робота зараз Депутат Верховної Ради України.
Сімейний стан Одружений. Добрий сімейний стан.
Ідеал політика Де Голль, Ф. Міттеран, Г.Коль.
Життєве кредо  

     Какое б море мелких неудач,
     Какая бы беда тебя не удручала,
     Сожмись в кулак, да сядь за стол,
     И все начни сначала.

Мені довелося неодноразово розпочинати все спочатку.    

У своїй книзі "Я повертаюсь" Ви давали характеристики різним українським політикам. Це були штрихи до портретів, так? А які свої риси Ви вважаєте найпривабливішим, і від яких хотіли б позбавитися?
          - Вважаю, що найкраща моя риса - це здатність не здаватися та вміння піднятися, як-то кажуть, "від бордюру". Більше того - це не тільки моє кредо, це приклад багатьом. Коли тебе як політика, як відому людину, здавалося б, вже всі повинні забути, треба зробити так, щоб знов піднятись. Думаю, що це мені, принаймні до сьогоднішнього дня, вдавалося, хоча нікому не бажаю такого шляху.
          Ви рік були мером Києва?
          - Як сказав Олександр Олександрович Омельченко Президенту, я мером ніколи не був, я був головою Державної адміністрації - представник першого Президента України в Києві.
          Відхід від цієї посади був для Вас, напевне, складним. Тоді писали, що це була помилка з двох сторін: Ви відчули, наскільки змінилася влада і в бажанні служити народові і Президентові перестаралися. Що ви мали на увазі? В чому Ви тоді перестаралися?
          - Я перестарався в тому, що мене призначив Президент. Я відстоював його лінію, його особисто. Ще й перед Іваном Степановичем. Плющ, який очолив Верховну Раду, фактично виборював право Україні бути парламентською республікою. І в цій конкретній ситуації я думаю, що саме ці дві особистості вирішили мою долю і майбутнє.
          По-друге, я все-таки не чекав рішень Кабінету Міністрів, який тоді ще тільки по-новому починав працювати, відставали рішення Верховної Ради - в цілому центральної влади - від життя. І я в Києві ініціативно, випереджаючи, приймав рішення, які потім або закладались в основу рішень Кабміну, або визнавались. Але на той період мене звинувачували в порушеннях - так би мовити, не прислухаюсь (воно-то правда, не дуже прислухався...). А в цілому мені вдалося на той період консолідувати і стабілізувати ситуацію в Києві, напрацювати стратегічні рішення. Одне з них - децентралізація влади, грошей і власності, тобто піднесення ролі районів, а місту я, фактично, залишив вирішувати великі питання.
          Головна причина, чому мене мали звільнити - це певна перспективність як політика. У нас в Україні з перспективними політиками, із серйозними особистостями борються затято. Уже всі борються. Я був перший політик в Україні, якого звільнили просто на вулицю. В партії як чинили? На профспілку б відправили, директором на завод. А мене - так, просто - не потрібен. Ну я, правда, пішки й пішов додому тоді.
          Вийшли з кабінету і пішли пішки?
          - Так. Я йшов дві години додому. Водій зателефонував дружині, тому що в місті шукали мене і сказали, що я пішов стрілятись. Дружина водію відповіла правильно. Каже: "Я його знаю. Поки не дасть здачі, стрілятись не буде." І так воно й було.
          Як Ви вважаєте, влада взагалі колись була моральною?
          - Знаєте, вона, можливо, ніколи не мала моралі як такої, але, принаймні, хоча б для людей утверджувала мораль, тобто вона її сповідувала. То була подвійна мораль, але влада видавала взірець, якою мораль повинна бути. У європейських державах, скажімо, приватне життя під таким мікроскопом у суспільства, але інакше тебе ніхто не визнає, там головне - професіоналізм і моральні підходи.
          Коли у нас оголошують реформу і провалюють її, то що потім роблять? Оголошують нову. Довічні реформатори. Покажіть хоч одну галузь, де проведено реформу позитивно. Нема? Так зупиніться тоді, підберіть тих людей, які можуть в цих умовах працювати. А нам завжди щось заважає. Як почитати, то Верховна Рада заважає, то Президент, то Уряд... Та ніхто нам не заважає! Ми просто розучилися працювати. Я повинен сказати, що керівна еліта, політики на конкретну справу взагалі не працюють. Якась показна благодійність, якісь "присутственные места". Вже дійшло до того, що подарунки дітям на Новий рік без політиків державного рівня не можна вручити. Це що, зміст їхньої роботи? Я співчуваю цим людям - двічі-тричі на день два тижні поспіль Дідом Морозом працювали. Та ж у державі так багато проблем!
          Це нормальна популяризація політиків. Чому Вас це дратує?
          -Мене це дратує тому, що у нас не вирішені стратегічні питання розвитку держави. Мене це дратує тому, що ми сьогодні не проявляли як держава в цілому перед сусідами здатності реально розпорядитися тими економічними ресурсами, які маємо. Нас румуни вже обходять, уже в них питання вирішуються швидше. Поляки... А ми коли будемо випереджати всіх? Я не кажу, що Америку. Ну давайте хоч не відставати від сусідів. Кажуть, Америка не купить на 70 мільйонів доларів чи на 100 мільйонів металу. Та як вам не соромно, державні діячі?! Що таке 70-100 мільйонів для держави нашої? Це дрібниця. Ви організуйте житлове будівництво, починайте будувати мости і дороги, і вам метал з Америки треба буде привозити. Ви почніть розвивати машинобудування, і ви по всьому світу будете закуповувати метал - свого не вистачить. Хто сказав, що це ми повинні туди відправляти?! Тепер друге. Швачки тепер страждають, вони бідні без роботи - Америка і Європа не будуть приймати їхні швейні вироби! Хочу звернутися саме до тих, мужиків, які це організовують: безсовісні ви керівники! Швачкам привозять тканину, всю фурнітуру, машини, вони фактично виконують таку роботу, як колись у Сінгапурі або в Африці. Вони за копійки все шиють, а потім все це знову вивозиться туди. А нам в чому ходити? Та ви одягніть 50-ти мільйонний народ! Навчіться шити зі своїх тканин. Оце і буде економічний патріотизм. І взагалі, патріотизм, сила і воля політичної еліти в Україні - це просто неоране поле і великий дефіцит.
          Коли Ви написали книгу "Я повертаюся", що Ви мали на увазі? Куди Ви повернулись, звідки Ви пішли перед тим?
          - Перш за все, це була назва пророча - народ зрозумів, що я повертаюсь в мери. Я балотувався тоді в мери. І я можу сказати киянам сьогодні, що (це було, здається, у 1994 році) виборчий штаб у мене тоді складався всього з п'яти осіб, в нас було два "Запорожці" і дві кімнати - там, де сьогодні посол Америки має резиденцію, у музеї Подільського району. Потрібно було зібрати 50 тисяч підписів. І мені люди знайшли тоді ці підписи. І коли на другому поверсі був штаб, бабуся принесла підписний лист: замість 25 осіб сама підписалась і принесла один свій підпис. Я настільки розчулився !.. Тобто я повертався до людей, я повернувся до їх потреб. І коли я був зовсім нікому не потрібен у цьому Києві, я дві-три години з дому йшов до Подолу пішки по всьому місту, і зі мною завжди люди розмовляли. Я їздив тоді в Донецьк - мене там приймали як мера "бывшего". Я їздив у Дніпропетровськ - мене там прекрасно приймали. Я їздив у Москву - мене Лужков приймав кожен рік після того, як я був без посад. Це зараз я вже не їжджу, а тоді контакти підтримував. Їздив по містах Росії і України, і тільки в Києві був "героем нашего времени" - зайвою людиною. І дуже те переживав. Але я сказав, що повернусь, я буду разом з киянами - і я з ними є!
          Я таки щасливий з того, що вистояв у відриві два роки від державної роботи, коли фактично був безробітним. Мені пощастило, і новий Президент мені запропонував створити контрольну службу, доручив контролювати Голову Адміністрації Табачника. І от, коли я вже спробував його контролювати, тоді вже знов почалися інтриги. Вже такі, як Дмитро Табачник і Андрій Деркач, так би мовити, молодь, провели зі мною всі "необхідні заходи", щоб дискредитувати і примусити погодитися з тим, що я - ніщо. Але службу я створив, і при мені її знали всі. Ця служба контролювала роботу міністерств і Кабінету Міністрів по виконанню його генеральної лінії - чи слухаються, чи не слухаються, чи правильно проводять приватизацію, чи навчилися ми управляти пакетами акцій, чи правильні акцизні марки (ми тоді не могли їх клеїти). Роль міністерств - це була генеральна лінія. Я ж не винен, що таке завзяття в праці виявилось не потрібним. Мені сказали: "Не на ту роль тебе брали". Так сказали б на яку. Мені Президент сказав: "Іван, Зроби службу, щоб боялись". Я її зробив. Тільки зробив - викинули знов.
          Ну і поїздка в Одесу. У Президента узгодив. З Миколаєва я їхав, ні з Херсону. Передають із Адміністрації Президента: "Табачник не радить." Я кажу: "Письмово. Я ж у Президента узгодив". Я перший, хто сказав тоді Президенту, що у Гурвіця будуть складнощі, що, напевно, конфліктна ситуація носить характер боротьби за власність, яка є в місті. Хто її контролює: державна адміністрація чи місто. Але я перший, кого вони записували. Моє одкровення писали у готелі. Я не встиг ще до Президента приїхати з відрядження доповісти, вони вже сидять у нього з касетами.
          Тобто касетний скандал починається значно раніше?
          - На мені багато чого починається... Але ж у нас ще одна проблема - нікому ж не можна займатися публічною політикою. А я мав хист, бажання. У зв'язку з тим, що апарат у мене невеликий, а мою контрольну службу повинні були знати і відчувати генеральну лінію, то я застосовував дійсно досить широко засоби масової інформації: оприлюднював позиції і таке інше. Але, виявляється, там посекундно стежили, хто скільки говорить, що говорить. Та ви пишайтесь, що у вас є кому говорити. У нас міністри ж бояться йти на ефір, бо, по-перше, мало хто може дискутувати, а потім, це й не прийнято. У нас же: ага, щось часто виступає, пора прибирати. Та ви скажіть спасибі, іди сюди, ти ж не забудь оте сказати, ти не забудь отак поспілкуватися з людьми. Ми ж повинні людей підносити, піднімати, пояснювати, пропагувати свою політику, "інтелектизувати" ефір. А у нас - привід для "разборок".
          Зрозуміло. А якщо Вам запропонують зараз повернутися у владу? Попри те, що, як Ви кажете, "вже прийшли", попри те, що Ви пройшли вже у житті і були при владі. Ви хотіли б повернутися туди?
          - Працювати треба де-небудь тільки ніколи не сидіти вдома. Сьогодні дуже багато інтелігенції, яка така квола, може якісь "фондики" має, якусь громадську організацію створить, там щось почитали дві-три години... Ні шановні, для того, щоб подолати ситуацію, потрібно - все рівно, чи є робоче місце, чи немає, - працювати по 10-12 годин. Тоді, рано чи пізно, з'явиться якийсь результат. Я не думаю, що у мене з'являться якісь пропозиції, в мене немає поки наміру їх вносити, але я заявляю, що і кияни, і народ України повинні знати, що є в них такий резервіст. Ну, щоб у них на душі спокійно було. Їм спокійно. Кадрів немає... Є кадри! Коли покличуть - тоді й послужимо.
          Дякую Вам. Я Вам бажаю втілити Ваші можливості в життя у максимально повному обсязі.
          - Ну, як буде.

Бесіду вела Наталія КОНДРАТЮК          

* * *